Все відносне. Море синє відносно неба, жовтувато-коричневе відносно піску, чорне відносно здоровезних темних каменюк, і зелене відносно водоростей. А я намагаюся усе звести до чорного і білого, навіть не до відтінків, а до строго чорного, і щиро білого. Це ніколи б не було правдою, бо навіть білий шовковий платок буде сірим відносно хмар, і сіль біде сірою відносно платка. Так все відносне. І ми відносні. І світ відносний. А почуття? І почуття відносні. Що ж може тоді не можна все назвати брехнею, бо і брехня відносна, тоді можна забути і про правду. Що ж якщо говорити про відносність, то і проблеми теж відносні, і переживання, депресії, суїциди, абсолютна дурниця, адже у вони утворюються на шрамі двох контрастних відносностей, де важко відділити чорне від білого. Проте всі ці слова теж є відносними. А що як у чорний домішати ще чогось, або хоча б розмаітити відтінками. А що як додати тепла, і помістити і крижану, тоді тепло буде окропом, відносно льодяної глиби. А якщо не думати про відносності, і помахати білим платком, стоячи на темному каменю, біля моря, що б'ється об золотавий берег, потягу в якому їдеш ти. І забути на мить про відносність почуття, і згадати як кохаєш тебе, і закривши очі відчути тепло твого серця! А далі, згадати про відносність відстаней, і засинати далеко відносно твого тіла і близько відносно твоєї душі.
